Художник, який «грає» музикою фарб

2 351

 «У селі Лебедівка стався такий випадок: після дощу на березі озера утворилася величезна калюжа, в якій відбивалася хмара. Було дуже красиво, і ми, кілька художників, стали прямо в цю калюжу, і почали писати етюди. В цей же час на тутешній маленький приозерний пляж приїхала група відпочиваючих – розпалили  багаття, купалися, пили, їли, засмагали ... А годин через п'ять їм стало нудно, і вони вирішили подивитися на нашу роботу з калюжі. І тут ми почули: «Як же можна з цього бруду зробити таку красу?» Ось це дуже несподіване відношення глядачів і стало тактикою всієї моєї подальшої творчої діяльності».

    Таке досить несподіване для мене визнання вже на часі описаних подій, а сьогодні – метр українського живопису, почесний член «Спілки мариністів міста Одеси» Галина Вікторівна Лекарева-Нікітіна - зробила під час нашої розмови, що проходила прямо посеред виставкової зали, на стінах якої красувалися дивовижної краси краєвиди робіт її чергової персональної виставки.

І аж ніяк не тільки «підглянутих» з калюжі ...

«Можна сказати, що для мене вже стало своєрідною традицією на день свого народження проводити персональні виставки. Нинішня стала 14-ою. Експозицію цього року, відкриту у галереї на Грецькій площі, я назвала «Намисто берегів». Вона була задумана, як відображення на полотнах незвичайної краси місць, що, здебільшого, відомі тільки художникам нашої секції «Арт-туризм» зі «Спілки мариністів міста Одеси». Ми їздимо і знаходимо цю красу. Вона не просто так з'явилися на картинах, починаючи з 1998 року, ми об'їздили понад п'ять тисяч кілометрів і продовжуємо це робити!».

- А якщо прямо зараз «проїхати» у зворотному напрямку ці тисячі кілометрів, і згадати їх початковий відлік, то ...

- Проект починався як звичайний пленер: за ініціативи тодішнього керівника «Спілки мариністів міста Одеси» Олександра Геращенка зібралася група художників і відправилася на натуру в село Червона коса. Тут був напіврозвалений риболовецький радгосп.

І ця художня подорож стала початком відліку нового напряму в моїй творчості, яке продовжується і через десятиліття: образи природи, моря, людей, зайнятих виготовленням човнів і рибальством, залучають, мінливістю композиції народжують образи. Коли необхідно показати людям те, чим захоплюєшся, знаходиш і композицію, і колір, і рішення. Ось картина, на якій зображені блакитне небо, дорога до моря, знайдені в Затоці. Здається, що вона взагалі одним кольором написана. Але насправді вона багатогранна, тут чимало відтінків, які представляють особливу складність для передачі захоплення від літа. Мене завжди тягне передати цей стан! Я працюю в різних манерах. У роботах, представлених в цій експозиції, мені хотілося відобразити місця в Одеській області, які можна назвати натурою, що спливає – і  природної, і створеної людськими руками. Багато чого руйнуюється людьми і від краси майже нічого не залишається. Інших вже немає зовсім. Рідко за які беруться реставратори. Один з таких об'єктів – це досить відомий громадськості палац Курісов під Одесою. Я його писала років десять тому, коли будинок перебував у жахливому напівзруйнованому стані. Зараз в ньому ведуться ремонтно-відновлювальні роботи з метою створення Центру культури. Планую поїхати туди, до Петрівки, на пленер разом зі своїми колегами – іноземними художниками. Є, що відобразити!

З-за кордону до нас приїжджають, дивуються, захоплюються – і пишуть тут картини, які потім виставляють у Європі. Ці мої роботи теж були за кордоном: у Італії, Німеччині, Франції. Я була зворушена тим, що сенс, який вкладала в них, доходив до тамтешніх глядачів. Це дуже приємно, коли тебе розуміють!

-Виходить, що художники стають ще і творчими літописцями часу, що минає, на полотні?

- Останні півтора десятка років проект «Арт-туризм» займає багато мого часу і думок. Це не просто відображення натури, а й присвячення Одеській області, Україні, сучасному світові. Мені хочеться передати наш бурхливий і швидкий час. На цій виставці представлені тільки мої роботи, але ж в нашій секції 21 художник. І коли ми робимо спільні виставки, то я для себе зазначаю: колеги вже не змогли побачити, чогось, що бачила я. Тому намагаюся працювати суто в стилі реалізму, але мій реалізм – метафізичний. Намагаюся запам'ятати місця, що мають, як по-моєму,такий собі вплив на людину, знайти поєднання стихій, адже в Одесі та області поєднуються всі стихії, а відобразити це у художньому матеріалі дуже важливо. Кожна стихія має свій колір, передавати її можна абстрактно, композиційно, фігуративно. Для мене дуже важлива композиція. Вона – головна! Намагаюся лінійною та композицією кольорів висловити свої відчуття від побаченого.

- У цьому позначається професійний підхід, якому навчили педагоги в нашому училищі імені Грекова і Інституті імені Рєпіна? Тобто, в основі Вашої творчості лежить класичне мистецтво?

- Звісно. Від законів композиції нікуди не дінешся у будь-якому виді мистецтва. По-моєму, класичне мистецтво лежить в основі кожної людини, що живе. У своєму творчому житті я займалася і абстрактним мистецтвом, і нової фактурою – був цілий період творчості «Мистецтво, що скам’яніло», коли намагалася передати через нові фактури побачене та сприйняте. Так, це цікаво! Але все одно не передає глядачеві все, що мені б хотілося йому передати. У цьому сенсі особливо люблю епоху Відродження, схиляюся перед Лоренцо Пишним – спонсором, меценатом, автором Платонівської академії, покровителем Мікеланджело, та його синами, які підтримували Сандро Боттічеллі.

- Художник, як той же Мікеланджело, - це  часто багатогранна людина ...

- Без багатогранності неможливо творити. У творчості мені допомагають дві музичні освіти, серйозне захоплення літературою, дуже люблю творчість Костянтина Паустовського. Він для мене немов енциклопедія мариністики. До речі, завдяки його «Часу великих очікувань» народилася сама ідея створення творчої групи «Арт-туризм». На початку 90-х років, коли я ще раз перечитала цей твір і повісті про море, знайшла слова і думки, які надихнули на створення робіт немов би по слідах цих творів. Хотілося не просто зафіксувати ті самі місця, про які писав Костянтин Георгійович, але відобразити стан духу автора. З його почуттів, переданих словами про шелест сарматських трав і шум понтійських хвиль, народився мій проект. Я їх теж постійно відчуваю, мені дуже хочеться ділитися цим за допомогою полотна і кисті, залишити відображеною мальовничу літопис нашого регіону, всієї України, чому сприяють і чудові художники з Києва, що працюють в моїй секції «Спілки мариністів міста Одеси». У нас великі плани на подальшу творчість, і в цьому сенсі мені дуже імпонують перспективні задуми його нинішнього президента Юрія Геращенка.

- З концептуальною ідеєю все зрозуміло, але яким чином «намалювалась» сама назва напряму «Арт-туризм»?

- Вона виникла, в загалі-то, спонтанно. Року1997-го у Будинку вчених проходила виставка перших наших робіт ще без назви самого напряму. Під час телевізійної зйомки події просто у розмові вона якось сама собою і народилася. У складі цієї секції з нами тепер на натуру їздять і журналісти, і екологи, а вже слідом за нами – і туристи. Одне із завдань арт-туризму, як я його бачу, - ще й створити можливість для будь-якого художника поїхати в ці місця, проводити в них свої пленери. Ось таким чином ми відкрили для себе етнографічний музей під відкритим небом «Фрумушика-Нова», а тепер разом із зарубіжними колегами їздимо в нього досить часто.

- Ваша улюблена стихія, що дала поштовх багатьом роботам, все ж водна, а не земна?..

-Мабуть так. Однак не тільки в ній черпаю сюжети картин. Був цикл на релігійну тему, яка мені дуже цікава, я її продовжую і далі. Були і є натюрморти, пейзажі ... Але постановочні, учнівські, пейзажі я не люблю, напевно, тому, що сім років сама викладала в училищі імені Грекова. До речі, можу не без гордості сказати: цілий ряд моїх учнів – значні майстри сучасності. Назву лише Сапатова, Харченко, Харитонову - митців, що стали символами одеського мистецтва. Тепер вже не викладаю, оскільки треба було вибирати між роботою у студентській аудиторії і у майстерні.

- До релігійної тематики, наскільки я знаю, Ви все ж повернулися, але з дещо іншого боку. Близько чверті століття плідно працюєте із настоятелькою Одеського Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря матінкою Серафимою, чи не так?

- З ігуменею Серафимою легко працювати – вона дуже освічена, толерантна, завжди підтримує наші починання. Перша виставка на території монастиря на вулиці Успенській включала близько тисячі робіт дітей від 6 до 16 років, які неймовірно складно було розмістити в єдиній експозиції. Спочатку на виставки напередодні Різдвяних та Великодніх свят нам приносили копії ікон, картин, листівок. Але я поставила перед молодими авторами композиційні завдання: показати самим, як вони бачать свято Різдва або Великодня – і вони мене просто вразили творчою роботою! У нас дуже талановиті діти! Роботи їх однолітків, скажімо, з Болгарії, Греції чи Норвегії, до подиву нашім дітям значно поступаються. Напевно, там не вистачає відповідної творчої школи, а у нас вона є! Наші діти представляють часом картини, якими і професійні художники дивуються. Тепер на підсумкових виставках ми експонуємо близько 500-а дитячих робіт. І це теж дуже багато! Чимало дорослих призерів поступають потім у художні коледжі та вузи. Тому кожен раз, готуючи чергову виставку на релігійну тематику, сприймаю її, як і свій особистий твір, яке мені хочеться зробити по-своєму новим. Це настільки неосяжна і глибока тема, що нею можна займатися все життя.

-Виходить, що таким чином, працюючи із дітьми, продовжуєте свою викладацьку діяльність?

- Виходить, так! А взагалі-то мистецтво нікого ще не відпускало і від нього не можна піти. Я бачу у нас в «Спільці мариністів міста Одеси» багато людей, що мають не художню професію, але яких колись торкнулося мистецтво, які бажають співпрацювати з нами, їздити на пленери. Вони кажуть, що у мене вони якісь не зовсім такі, як у інших, і навіть готові дивитися, як я працюю, стоячи біля мене за спиною.

 - Яким би чином Ви сьогодні сформулювали основну місію художника взагалі, і свою, зокрема?

 - Художник повинен бути просвітителем. Учнів я вчила не тільки професійній майстерності, але філософії, поезії. Такий підхід постійно вкладаю в свої твори. Більш того, коли працюю над ними, у мене як би самі по собі пишуться вірші.

- Вплив природи і суспільства на художника, як людину творчу, незаперечні. А який вплив художників на соціум? Він сьогодні не впав?

- Та ні ж, він колосальний! Просто держава цього не розуміє. Мистецтво зараз виражається в різних творах. Поняття «престиж» в державі має бути. Мистецтво у нинішньому суспільстві займає значне місце: дизайн, архітектура, телебачення, навіть білборди – все це  що? Якщо їх створює не художник у широкому сенсі цього поняття, то вони і виходять перед глядачами ніякими.

-Ви не пишкте портрети принципово або ж дуже рідко?

- Раніше була дуже завантажена, навіть перевантажена форматними багатофігурними роботами. У 90-ті роки захотілося писати те, що хочу робити. Так і з'явилося те, що потім стало називатися «Арт-туризмом». Фігуративні ж роботи мають бути абсолютно несхожими ні на якого іншого автора. Хоча, можливо, пора б вже і їх писати ...

- Чи ведете облік своїм «дітям» - вдалим і не дуже?

-Ні. Виставляю ж глядачеві тільки те, що люблю. Був період захоплення релігійною тематикою, соціалістичного реалізму.

У мене є картини ще 1967 року, часів студентства, які вдалося зберегти. Однак багато картин не експоную, оскільки вважаю, що не досягнула в них того, що хотіла. А чому так сталося – і  сама не знаю ...

- Коли чекати чергову персональну виставку? До наступного дня народження?

- Виставки я компоную за принципом періодів. Вважаю, що проводити їх потрібно тоді, коли збирається певна кількість робіт, але от скільки саме – це дискусійне питання. На мою думку, персональні експозиції великої кількості творів в чомусь і небезпечні для творця. У будь-якого художника в творчості бувають злети і падіння, а виставляти все підряд не треба. Щоб демонструвати одні тільки злети, слід бути дуже самокритичним або мати професійного порадника, який розуміє автора. Ось коли напрацював 15-20 нових хороших картин, можна проводити виставку, яка демонструє новий життєвий етап.

- А як працюєте? Чи можна творити за розкладом, скажімо, з 9-ї до 18-ї години?

- На пленері пишу не менше п'яти етюдів протягом дня. Іноді настільки захоплююся, що забуваю навіть про їжу. Можу працювати і по 12 годин, зайти в майстерню вранці, але нічого у мене не виходить – задуманий образ не виходить. Проте годині о 16-й вже щось вимальовується, думки і руки з'єднуються на полотні, а фарби перетворюються на живопис, подібно до того, як ноти стають музикою. Хоча у мене своя професія є, мені іноді хочеться, як коханому Імре Кальману, писати музику.

 - А Ви ж і «граєте», в сенсі пишете музику, - музику живопису!

 -Намагаюся…

Ітерв'ю вів Ігор ОНИЩЕНКО

Фото - В'ячеслав ОНИЩЕНКО