Роботи які не народжуються з драми, і не романтизують біль. Біль не стає культом. Страждання не є точкою опори світогляду. Навпаки — це мистецтво виникає з прийняття складних станів. З досвіду їх проживання, а не втечі від них. Тому ці картини не декоративні. Вони прожиті.
Не додавати, а відсікати зайве, поки не лишиться суть. Одна хвиля, вилучена з пейзажу, перестає бути природним мотивом і стає феноменом межі. Хвиля як мить, що не прагне вічності. Її сенс — у зникненні. У мінливості проявляється правда буття - форма живе в русі часу, у крихкій рівновазі між появою і розчиненням в часі. Одна хвиля - межа між контролем і стихією, мить перед трансформацією, образ внутрішнього стану, що не має “берега”.
Море — мова, якою можна говорити про прийняття, межу, силу, хаос, вічність і світло. Море існує у власній закономірності. Людська мудрість полягає у входженні в цей порядок. Море викликає переживання невимовного масштабу, де краса поєднується з відчуттям безмежності. Вода уособлює силу, яка діє через гнучкість і глибину. Вона формує, огортає, проникає.
Мені важливо, щоб людина відчувала себе частиною цілого, а не центром світу. Поряд із морем вона перестає бути «володарем» чи «керівником» світу, усвідомлює власну скінченність, відчуває обмеженість контролю і стикається з масштабом часу та простору. Море вчить нас бути як вода зберігати силу та вплив у гармонії з усім.
